tvister777

Чому все так складно? Важко пояснити.

Ту велику стіну між серцями розбити!

Слово «любов» пояснити не можливо

Відчути його – стати свідком дива.

Він закохався в неї, неймовірно полюбив

Добився майже всього, чого так хотів!

Довгі прогулянки, поцілунки під зірками…

Не може прожити ні хвилини без його коханої

Були часи сварок, зі всіма таке буває

Минули вони врешті, він її далі кохає…

Але щось пішло не так, з’явилась стіна

Не ставиться як раніше до коханого вона…

Він змінився в іншу сторону , а все заради неї!

Ішов за білим світлом… опинився у тунелі

Не бачить нічого, не розуміє, що не так!

Але покірно мовчить, нерви зжав в кулак.

Тепер не знає, що робити… його болить !

І колить, колить сильно серце - промовчить!

 Без неї не може, він витерпить усе

Прошепче на вухо «я люблю тебе»….

Ніколи він не думав, ніколи не гадав

Ніколи б не промовили таке його вуста

Корчиться від болі, тримається за серце

Тяжче з кожним днем воно в нього б’ється..

Дим від цигарок, запах алкоголю….

Все його тримає, немає сили волі…

Але це не важливо – відмовився від всього

І задумався на мить… туга прикрила слово

Подивився в низ – стоїть він на краю

Промовляє тихо «я тебе люблю»…

Лунають ці слова у нього в голові

Результату нема… результат - одні нулі…

Зробити лише крок, упасти прямо вниз

Та чи варто це робити? Він же так довго ліз!

Буде він чекати, прикриє жаль рукою…

Залежить все від тебе, вибір за тобою.

Йому це все набридло… час міняти світ
Відриватись від землі у чарівний політ
Змінити людей, чому вони такі черстві?
Хіба не соромно ходити по землі?

Дихати повітрям, пити чисту воду
А бути в душі справжнісіньким уродом!
Руйнувати все хороше, гарне і прекрасне
І тікати «невинним» завжди дуже вчасно

Не бачити щастя, все лише в печалі
І робити всім погано далі й далі!
Ламати життя інших, жалюгідним бути
Схаменися ти… заспокойтесь, люди.

Лише слово… відділяє від кінця

Тільки фраза… і покотиться сльоза

Знову слабкість, нерви і безсонні ночі

Ні, він вирішив. Тепер цього не хоче!

Ще ніколи раніше так він не старався

Просто в минулому необачно грався

Проте зустрів її… і зрозумів одне:

''Вона моя кохана… золотце моє…''

Проходить час, минають ніченьки та дні

Він щиро-щиро дякує чарівній весні!

За кожну незабутню мить прожитою із нею

Сенсом його життя, любов’ю своєю…

І навіть в час, коли він думав ''це все омана''

Не поламався він. Не втратив кохану…

Тому повинна знати, вона для нього – все!

Віддає серденько – часточку себе…

Поет прокинувся… Зі сну із орігамі

Давно вже нічого не виходило писати

Сідав за комп творити… і лягав він спати

Він думав – це кінець, не повернеться ніколи

Буде далі просто жити, ходити до школи

Радуватись життю, творити майбутнє

І як казали  батьки «Вийде щось з тебе путнє»

Але все не так, не так все як вважалось

Зовсім навпаки, інакше в нього склалось

Майже три місяці «бурхливого» життя

Школа, дім, друзі, нові в нього знання

Стало тяжче йому жити, він тепер дорослий

Прощавай дитинство, завжди заходь у гості

Дивно, інколи бувають в нього такі дні

Коли він думає про все, що трапилось в житті

Всі непорозуміння, негаразди, проблеми

Така його доля, як геометрична теорема

Коли все наче добре, прекрасно, не погано

І береться знов писати, поет знову з вами…